4. Підсумки: коректність у звертанні до осіб з інвалідністю. 15 хв.
1) (У парах). Прочитайте перелік слів / словосполучень, що позначають осіб з інвалідністю, та вкажіть ті з них, що, на вашу думку, не є коректними у спілкуванні:
Інвалід, дитина-інвалід, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, особа з порушеннями мовлення, аутист, ДЦП-шник, неповносправний, глухі, сліпі, незрячі, люди з інтелектуальними порушеннями, люди з психічними порушеннями, даун, імбіцил, каліка, людина з ампутацією, контужений, людина з контузією, розумово відстала особа.
2) (Індивідуально). Дочитайте статтю "Словничок освіченого українця. Як можна і не можна говорити про людей" та перевірте свої відповіді.
"Словничок освіченого українця" (уривок зі статті І.Андрейців)
16 січня 2018 року в Україні офіційно заборонили термін "інвалід". Тепер буде "особа з інвалідністю". "Запроваджуючи у вжиток термін "особа з інвалідністю", ми, перш за все, робимо акцент на людині, а не на її інвалідності". А чи правильно ми вживаємо інші терміни стосовно людей? Можливо, деякі з них образливі, а ми й не знали? "Українська правда. Життя" розпитала експертів про те, як і чому не варто говорити про інвалідність, національність, соціальний статус і сексуальну орієнтацію.
– Ми-то назву змінили, але чи змінили ми те, про що говоримо? Змінити назву – мало, треба зрозуміти сутність, – пояснює Лариса Байда з Національної асамблеї людей з інвалідністю. У преамбулі до Конвенції про права осіб з інвалідністю сказано, що: інвалідність – це термін, що еволюціонує. Його можна розширювати. Наприклад, включити в нього людину з поганим зором, але недостатньо поганим для отримання відповідної групи.
– Інвалідність – не медичний термін! – наголошує Байда. – Ми звикли, що таку людину розглядають як хворого. Але "конвенція" на перше місце ставить людину, а потім її порушення. "Аутистичний спектр", "ДЦП" – діагнози, тому називати людину "аутистом", "ДЦП-шником" – некоректно. Кажіть "людина" і додавайте "з аутизмом", "з контузією" і не помилитеся, – радить експертка. Також варто відмовитися від слів на кшталт "обмежені можливості", "неповносправний", "з особливими потребами".
– Людей з інвалідністю люблять показувати або героїчними, або немічними. Кажуть: "Прикутий до інвалідного візка". Та не прикутий! Візок – це ноги людини, можливість пересування, – каже експертка, підкреслюючи що так люди "пересуваються", а не "ходять" чи "їздять". Товариство нечуючих людей вирішило, що їх треба називати глухі або слабкочуючі. Є Товариство сліпих, але доречніше казати "незрячі". Інколи кажуть "люди з помірною та глибокою розумовою відсталістю". У світі є два різні терміни "люди з інтелектуальними порушеннями" та "люди з психічними порушеннями". Інтелектуальні – це синдром Дауна, спектр аутизму. А психічні – це розлади на кшталт роздвоєнення особистості або шизофренії. На вулиці, особливо між підлітками, можна почути образливе: "Ти що, даун?", "Дебіл!", "Ідіот". Від цих слів варто відмовлятися. За Радянського Союзу довгий час люди з інвалідністю здебільшого були в закритих закладах, навіть діти. Інвалідність була негативною кличкою, образою для людини. З цим треба працювати в школах, – пояснює Байда. Вона розповідає, що у багатьох країнах є програми, які вчать сприймати людей з інвалідністю, починаючи з дитячих садочків. Ще одне неприйнятне слово – "каліка". Воно образливе. Можна казати "люди, які отримали каліцтва" або "люди з ампутацією". "Каліка" кажуть з різних причин. Це пов'язане і з нашою ментальністю. Про себе так можуть казати люди з інвалідністю у стані шоку або з сарказмом, але нам так говорити про них не варто. Те саме стосується слова "контужений". Якщо людина пережила такий стан, варто казати чоловік чи жінка "з контузією" [1].
3) (Фронтально). Які терміни викликали утруднення?
