2. У ГРУПАХ ПО 3 / ФРОНТАЛЬНО. Ознайомлення з порушеннями усного мовлення, типовими для учнів. 40 хв.

1) Прочитайте за 3 варіантами інформацію про захворювання, що викликають порушення мовлення, та обміняйтесь нею в малих групах. 

ВАРІАНТ 1. 

Мовленнєві порушення поділяються на:

• писемномовленнєві (дислексія і дисграфія), що перешкоджають читанню та письму;
• усномовленнєві, що заважають (правильно) говорити.

До порушень усного мовлення належать: 

1. Афонія (втрата голосу при збереженні шепітного мовлення; причинами можуть бути: паралічі / парези мовленнєвого апарату при ДЦП і т. д., хронічні ларингіти, психічні травми, порушення голосового режиму; лікування: медикаментозне, логопедична реабілітація та подекуди за необхідності мікрохірургічне втручання). 
2. Тахілалія (патологічне прискорення мовлення, при якому його темп досягає 30 звуків в секунду при нормі в дітей 10-12; причинами можуть бути, наприклад: копіювання дитиною швидкого мовлення дорослих, гіперактивність, травми головного мозку, епілепсія, деякі психічні захворювання і т.д.; лікування: логопедичне: спрямоване на уповільнення темпу мовлення; фізіотерапевтичне: мінеральні ванни, ЛФК для поліпшення моторики та повільні вправи під рахунок, розслабляючий масаж; медикаментозне: седативні препарати чи ліки для лікування неврологічного чи психіатричного захворювання, якщо воно є причиною тахілалії).
3. Брадилалія (патологічне уповільнення звукового і внутрішнього мовлення, читання і письма, що також виявляється в монотонному голосі, який начебто тримається на одній ноті, подовженні пауз між словами, в розтягнутій вимові голосних звуків, уповільненні загальної та дрібної моторики, збідненні міміки обличчя; причини: брадилалія може бути самостійним мовним порушенням чи симптомом психічного захворювання; лікування: медикаментозне: тонізуючі препарати; психотерапевтичне: зміна установки на своє мовлення; ЛФК: тонізуючі вправи, зокрема для голосу і дихання; логопедичне: спрямоване на пришвидшення темпу внутрішнього і зовнішнього мовлення).

ВАРІАНТ 2.

Мовленнєві порушення поділяються на:

• писемномовленнєві (дислексія і дисграфія), що перешкоджають читанню та письму;
• усномовленнєві, що заважають (правильно) говорити.

До порушень усного мовлення належать: 

1. Заїкання (порушення мовлення, що виявляється у мимовільному повторенні окремих звуків, складів або цілих фраз, неприродному розтягуванні звуків або блоках мовчання, протягом яких людина, що заїкається, не може вимовити звук; причинами можуть бути: судомні стани м'язів, що формують артикуляційний апарат, сильне розумове перенапруження, психічна травма, сильний переляк, стрес, патології нервової системи як енцефаліт, менінгіт та інші; лікування: заняття з логопедом, спрямовані на оптимізацію темпу, тембру та інтонації; заняття з психологом, особливо якщо дитина заїкається внаслідок стресу; дихальні практики, щоб розслабити і зміцнити артикуляційний апарат; медикаментозне: лікування неврологічних причин заїкання, якщо такі є; заняття з комп'ютерними тренажерами, що імітують роботу логопеда; ЛФК і масаж для зняття нервової і м'язової напруги). 
2. Ринолалія (ринолалія – це порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіологічними вадами артикуляційного апарату; причинами можуть бути: розлади піднебінно-глоткового змикання, поліпи, пухлини в носовій порожнині, порушена цілісність і рухомість твердого та / чи м'якого піднебіння, парези / паралічі мовленнєвого апарату тощо, внаслідок чого можуть спотворюватись лише звуки [м] і [н] – вони звучать тоді як [б] і [д], а в тяжких випадках можуть назалізуватися (вимовлятися в ніс) всі звуки, при чому мовлення стає нерозбірливим; лікування: хірургічне та / чи системне логопедичне); 
3. Дислалія (порушення вимови одного чи декількох звуків при нормальному розвитку м'язів мовного апарату і слуху; причини:  а) при механічній дислалії – це анатомічні особливості чи порушення будови органів артикуляційного апарату (губ, зубного ряду, піднебіння, язика), що призводять до неправильної вимови звуків; б) при функціональній дислалії – це недостатня здатність правильно розрізняти і вимовляти звуки при нормальному слусі та будові мовленнєвого апарату (наприклад, через ЗПР, недорозвиненість фонематичного слуху, несформованість специфічних мовленнєвих операцій, педагогічну занедбаність, наслідування неправильної вимови батьків тощо). Лікування: в першому випадку – пластика вуздечки язика або верхньої губи, курс ортодонтичного лікування тощо, а в другому – систематична логопедична корекція).

ВАРІАНТ 3.

Мовленнєві порушення поділяються на:

• писемномовленнєві (дислексія і дисграфія), що перешкоджають читанню та письму;
• усномовленнєві, що заважають (правильно) говорити.

До порушень усного мовлення належать: 

1. Дизартрія (це неврологічний діагноз, що проявляється в порушеннях функціонування артикуляційного апарату, які співіснують з розладами загальної моторики дитини. До них належать: обмеженість чи недостатність довільних рухів органів мовлення, змінність м’язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі, наявність гіперкінезів і синкінезій (при яких один рух примусово викликає інший) тощо; тяжка форма дизартрії передбачає комплексну допомогу в закладах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення і є, як правило, компонентом ДЦП, а легка (стерта) – виявляється в нечіткому мовленні, труднощах, коли приходиться їсти тверду їжу, полоскати горло; причиною є ураження центральної нервової системи внаслідок гострих і хронічних інфекцій, інтоксикацій, токсикозів, резус-конфліктів плода, пологових травм, асфіксії тощо; лікування: медикаментозне; логопедичне: систематична корекція; ЛФК, масаж).
2. Алалія (недорозвинення або повна відсутність мовлення, механізми якого порушені і в мовно-слуховій, і в мовно-руховій ланках; мовлення незв'язне та може являти собою набір слів, що вимовляються частково, при чому страждають всі його аспекти (лексичний, граматичний і фонетико-фонематичний) та види (усне, писемне, читання та аудіювання); порушення може проявлятись у нерозумінні мовлення дорослих, відсутності уваги, концентрації; у складних випадках діти так і не оволодівають письмом; причиною найчастіше виступає ураження відповідних ділянок кори головного мозку на внутрішньоутробному або ранньому етапі розвитку дитини; лікування: медикаментозне: стосовно основного захворювання; фізіотерапевтичне; робота з моторикою рук; логопедичне: масаж, логоритміка, комплексна корекція).
3. Афазія (часткова чи повна втрата здатності до розуміння чи продукування мовлення людиною, яка вже мала таку здатність; наприклад, при моторній афазії людина може переставляти склади в словах, замінювати одні літери на інші, некоректно відтворювати слова, не може спонтанно передати свою думку чи зрозуміти окремі почуті чи написані слова; а при акустично-мнестичній афазії люди не можуть запам'ятати інформацію на слух, зрозуміти чуже мовлення і повторити за кимось 4 слова підряд; причина: органічне ураження мовленнєвих центрів у корі головного мозку, часто внаслідок інсульту; лікування: медикаментозне: стосовно основного захворювання; логопедичне).

2) Разом дайте відповіді на наступні запитання:

• В чому різниця між афонією, алалією та афазією?
• В чому відмінність між дислалією та дизартрією?
• Чим відрізняється тахілалія та брадилалія?

3) Перегляньте наступні відео та підсумуйте, що таке загальне недорозвинення мовлення (Developmental Speech Disorder, DLD) і що може зробити вчитель, щоб полегшити для цих учнів навчальний процес. 

4) Погодьтесь чи не погодьтесь з наступними твердженнями, що стосуються адаптації навчального процесу до особливих освітніх потреб учнів з загальним недорозвиненням мовлення:

• доцільно повторювати те саме по декілька разів;
• слід перефразовувати речення, які учні не зрозуміли;
• потрібно проговорювати те, що відбувається на уроці;
• доцільно використовувати складну наукову мову в інструкціях;
• потрібно робити паузи, щоб дати можливість дітям усвідомити сказане;
• лексику слід презентувати цікавим, незвичним способом;
• граматику не потрібно презентувати взагалі.