4. У ПАРАХ / У ГРУПАХ. Порушення та затримка психічного розвитку. Стратегії адаптації та модифікації. 20 хв.

1) Прочитайте інформацію і дайте відповіді на запитання: 

• В чому різниця між розумовою відсталістю та затримкою психічного розвитку (ЗПР)?
• В чому функція вчителя англійської мови в навчанні учнів з розумовою відсталістю та з ЗПР?
• Хто з них, як правило, буває звільнений від вивчення іноземної мови?

РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ – це стійке порушення пізнавальної діяльності внаслідок органічного ураження головного мозку (набутого або спадкового). Вона може бути констатована лише в тому випадку, якщо в одного суб’єкта будуть зразу три такі основні порушення: 

• органічне ураження головного мозку (набуте або спадкове), що охоплює значні частини головного мозку і в першу чергу ті, які відповідають за інтелектуальний розвиток; 

• порушення усіх мисленнєвих операцій (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо), що не дає можливості суб’єкту опанувати програму загальноосвітньої школи у повному об’ємі і у відповідні терміни; 

• стійкість даного відхилення (або його регресивність), що не дає можливості в майбутньому такій дитині адаптуватись у повній мірі до життя в соціальному середовищі або призводить до постійного погіршення її стану через прогресування патологій внаслідок загострення хвороби. 

Розумово відсталі діти утворюють дві групи, розумова відсталість яких обумовлюється: олігофренією або дементними патологіями. 

1. Під ОЛІГОФРЕНІЄЮ (від грецького oligos – малий, незначний, phren – розум) розуміють групи стійких непрогресуючих патологічних станів, що виражаються загальним психічним недорозвитком з перевагою інтелектуального дефекту і труднощами соціальної адаптації. 
2. ДЕМЕНЦІЯ (від латинського dementia – безумство) – це стійке, і, як правило, безповоротне послаблення інтелектуальної діяльності у поєднанні з розладами пам’яті і емоційно-вольової сфери. Дементні патології носять прогресуючий характер (тобто стан дитини погіршується). 

ФОРМИ ОЛІГОФРЕНІЇ (при ній розумова відсталість дитини, як правило, не зростає): 

1. Основна, неускладнена, яка характеризується недорозвиненістю всієї ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ; при цьому не спостерігається значних додаткових порушень у діяльності органів чуття, в емоційній, вольовій, моторній, мовленнєвій сферах, немає патологічної неврівноваженості процесів збудження та гальмування. 

2. Поєднання недорозвиненості пізнавальної діяльності з вираженими нейродинамічними розладами: 

а) з патологічним переважанням збудження над гальмуванням, коли в корекційній роботі особливу увагу слід приділити формуванню в дитини вміння ЗОСЕРЕДЖУВАТИСЬ НА ЗАВДАННІ, довільно гальмувати свої імпульсивні дії, діяти цілеспрямовано і планомірно, спочатку разом з учителем, а надалі — на основі зразка, самоінструкцій тощо; 

б) з патологічним переважанням гальмування над збудженням. Такі діти виявляють млявість, уповільненість у поведінці в цілому, їх слід ПОСТІЙНО АКТИВІЗУВАТИ ЗЗОВНІ, враховуючи, що темп їхніх дій не збігається з темпом роботи класу чи групи. 

3. Поєднання загальної недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з додатковими ПОРУШЕННЯМИ МОВНОГО РОЗВИТКУ (продукції і рецепції). У таких випадках слід індивідуалізувати та диференціювати вимоги шкільних програм щодо засвоєння навчального матеріалу з мови та вести додаткову спеціальну корекційну роботу, зокрема логопедичну. 

4. Поєднання недорозвиненості складних форм пізнавальної діяльності з ПОРУШЕННЯМИ ОСОБИСТОСТІ. В дитини спостерігається зміна в системі потреб та мотивів, вади в розвиткові моторики. Є також олігофрени з явно вираженими психопатичними формами ПОВЕДІНКИ. 

ЗАТРИМКА ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ. IQ від 70 до 79 балів. Основними причинами ЗПР є: 

а) органічні причини (хвороби центральної нервової системи в ранньому дитинстві, сенсорні порушення (сліпота, глухота тощо)); 

б) соціальні фактори (дефіцит спілкування з однолітками, несприятливі психосоціальні умови виховання тощо). 

Усі відхилення носять тимчасовий характер і зникають за умови необхідної педагогічної та корекційної допомоги. Відзначається незначне відставання в розумовому, мовному, соціальному, емоційному та/чи фізичному розвитку. Проте первинними часто є не інтелектуальні, а емоційні розлади, що виражаються в порушенні працездатності, порушенні уваги, пам'яті, сенсомоторних процесів, пізнавальної активності. Саме вони перешкоджають вчасно і повноцінно формуватися мисленню та мовленню. 

Провідною психологічною ознакою дитини з ЗПР є: 

а) емоційна незрілість (психічний інфантилізм) або 

б) низький психічний тонус (тривала астенія) або 

в) порушення пізнавальної діяльності, пов'язані із слабкістю пам'яті, уваги, рухливості психічних процесів, що може виникнути внаслідок органічного ураження головного мозку чи дефіциту інформації. 

Перші 2 групи найлегші в подоланні, а третя межує з розумовою відсталістю і вимагає тривалої корекційної роботи, оскільки пов'язана з відставанням розвитку мислення. Проте за допомогою дорослого більшість дітей з ЗПР може виконувати інтелектуальні завдання на близькому до норми рівні, хоча і в уповільненому темпі. У них часто відзначається несамостійність, недостатня цілеспрямованість, боязкість, низька продуктивність діяльності, повільність. Ці діти ніяковіють біля дошки, можуть не відповідати, навіть знаючи правильну відповідь, проявляють напруженість, скутість, пасивність, невпевненість у собі. Для них характерні несформовані вміння контролювати власну діяльність, що проявляється в імпульсивності чи в бездіяльності. Дорослі часто є для них (навіть у підлітковому віці) більш значущими, ніж однолітки. У них наявна недостатність таких рухових функцій як: точність, витривалість, гнучкість, спритність, сила, координація, тому вони швидше втомлюються. Особливо помітна недосконалість дрібної моторики рук, зорово-моторної координації, що гальмує формування графо-моторних навичок. 

Діти з ЗПР потребують, у першу чергу, організаційної допомоги. Проте у вивченні іноземної мови найважливішою є робота з мовними навичками та мовленнєвими вміннями. Можливими характеристиками усного мовлення є: аграматичність, збідненість, недостатність чи спотворення вимови окремих звуків, слабке усвідомлення звукової будови слова, труднощі встановлення відповідності між фонемою і графемою, що значно ускладнює навчання читання і письма. Необхідно також цілеспрямовано формувати мисленнєві операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) і досвід їх використання. 

2) Прочитайте наступні ситуації та визначте, про які порушення йдеться - розумову відсталість чи ЗПР:

• Учень 4 класу несамостійний, незібраний, не виконує домашні завдання, на уроці відстає за темпом від інших учнів, не проявляє ініціативи, ні з ким не товаришує. Проте, за умови деякої допомоги та емоційного заохочення може в своєму темпі виконувати значну частину вправ з іноземної мови.
• Учень 4 класу фізично активний, проте має дуже бідний мовленнєвий запас, часто не розуміє суті завдання, не може виконувати завдання, для яких потрібно щось проаналізувати, порівняти, виправити помилки, переказати зміст. 

3) Діти з розумовою відсталістю, як правило, звільняються від вивчення іноземної мови, проте ті, що мають легкий ступінь, можуть знаходитись у класі та на прохання батьків виконувати завдання за спрощеною програмою.

4) Наступні матеріали призначені для самостійного опрацювання та дозволять зорієнтуватись, скільки ступенів розумової відсталості існує і в чому вони проявляються:

ЛЕГКИЙ  СТУПІНЬ  РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ. IQ від 70 до 50 одиниць. 

Діти засвоюють МОВУ з певною затримкою, проте здатні її використовувати у розмовах на побутову тематику. Для мовлення притаманні фонетичні викривлення, обмеження словникового запасу, недостатність чи неточне розуміння слів і їх неадекватне вживання. Вони розуміють значно більше слів, аніж використовують у мовленні. Активна лексика не лише обмежена, а й перевантажена штампами. Порушення граматичної будови пов’язане з нечастим вживанням прикметників, прийменників і сполучників, яких не вистачає в активному словнику. Фразове мовлення бідне, без використання складних граматичних конструкцій. Відчуваються труднощі під час формулювання своїх думок, при переказі прочитаного або почутого. Недостатній розвиток СПРИЙМАННЯ не дає можливості оцінити правильно подібність і відмінність, відтінки, глибину, об’єм, віддаленість, що пояснюється труднощами аналізу і синтезу інформації. Ці діти мають підвищену розсіяність, невміння утримувати УВАГУ на будь-якій діяльності тривалий час. Це створює їм підвищені труднощі в оволодінні шкільною програмою. Але увага покращується з віком. Несамостійність, безініціативність, невміння керувати своїми діями, небажання долати навіть елементарні перешкоди, протистояти спокусам і впливам поєднуються з можливістю проявити неабияку настирність при досягненні мети, яка викликає емоційне задоволення. Їх МИСЛЕННЯ конкретне, обмежене безпосереднім досвідом і необхідністю забезпечення потреб, непослідовне і стереотипне, некритичне. Дитина не планує свою активність по етапам, не прагне передбачити наслідки, не враховує труднощі. Механічна ПАМ’ЯТЬ може бути непогано сформована, але логічне запам’ятовування нерозвинене. В більшості випадків цими дітьми запам’ятовуються лише зовнішні ознаки предметів і явищ. Їх ПОВЕДІНКА залежить від прагнень, емоцій і безпосередніх обставин. ЧИТАННЯ І ПИСЬМО утруднені.  

ПОМІРНИЙ СТУПІНЬ РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ. IQ від 49 до 35 одиниць. 

МОВЛЕННЯ починає формуватись у віці 3-5 років і супроводжується дефектами. Словниковий запас складає приблизно 200-300 слів. Ці діти краще розуміють звернене мовлення, не можуть самостійно побудувати складну мовленнєву конструкцію, але здатні повторювати за іншими. Більшість здатні встановлювати контакти, спілкуватись з іншими людьми. МОТОРНІ ПОРУШЕННЯ стають перешкодою для письма. УВАГА сконцентрована, лише якщо щось викликає позитивні емоції. Навіть елементарні труднощі призводять до відволікання. Логічна і механічна ПАМ’ЯТЬ знаходяться на однаково низькому рівні – матеріал запам’ятовується лише після багаторазових повторень і швидко забувається. Краще запам’ятовується те, що стосується задоволення фізіологічних потреб. Вони не вміють цілеспрямовано і усвідомлено пригадувати матеріал, не можуть запам’ятати назви предметів, пригадати, про що йшлося на попередньому занятті. Але поряд з цим бувають випадки надзвичайно розвиненої пам’яті на цифри, дати, події, імена тощо. МИСЛЕННЯ конкретне, непослідовне, інертне і, як правило, не здатне до утворення абстрактних понять. Його недоліки перешкоджають формуванню навичок ЧИТАННЯ ТА ПИСЬМА. Діти не здатні зрозуміти прочитане (хоч інколи навчаються технічно правильно відтворювати текст), допущені помилки не помічаються, і, отже, не виправляються. Вони не вміють доречно користуватись засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. У них не виникає сумнівів у правильності своїх дій  . Вони не можуть виділити в матеріалі суттєве і відкинути другорядне. Отже програми для них мають відповідати сповільненому характеру навчання та включати невеликий обсяг матеріалу для засвоєння.   

ТЯЖКИЙ СТУПІНЬ РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ. IQ від 34 до 20 балів. 

Діти цієї групи страждають на виражені моторні чи інші відхилення (в координації рухів, в будові черепно-мозкової коробки / опорно-рухового апарату / кінцівок / тіла загалом, у функціонуванні внутрішніх органів; часто мають паралічі, парези, гіперкінези), що свідчать про значне органічне ураження і не дозволяють їм самостійно жити у соціальному середовищі. Характерним є низький рівень засвоєння різних навичок. Частині дітей навіть після тривалих тренувань не вдається оволодіти дрібними рухами (застібанням гудзиків, шнуруванням, накладанням одного предмета на інший). Оскільки формування навіть елементарних знань з рахунку, ПИСЬМА, ЧИТАННЯ не дає результатів, то робота зводиться до розвитку і простого тренування необхідних навичок самообслуговування, соціальної адаптації, виконання елементарних трудових операцій та санітарно-гігієнічних. Частина дітей цієї групи не може самостійно пересуватись. Діти цієї категорії часто не можуть самостійно використати затреновані знання і навички. Для формування навичок соціалізації у них не вистачає достатнього для спілкування словникового запасу: вони використовують лише найбільш знайомі слова і мовленнєві штампи, заучені граматичні конструкції, часто не усвідомлюючи їхнього змісту. При спілкуванні використовують додаткові невербальні форми комунікації – жести, міміку, окремі звуки, якими висловлюють свої бажання і потреби. Вони запам’ятовують лише ту діяльність або ті явища чи процеси, які викликають у них позитивні емоційні переживання. УВАГУ не концентрується, можуть відволікатись на будь-які, навіть незначні і другорядні подразники. У кращому випадку, після тривалих занять можна зацікавити дитину якоюсь певною діяльністю на декілька (3-5) хвилин. Абстрактне МИСЛЕННЯ практично відсутнє. Вони не можуть робити висновки чи узагальнення. 

ГЛИБОКИЙ СТУПІНЬ РОЗУМОВОЇ ВІДСТАЛОСТІ. IQ нижчий від 20. 

Ці діти мають вкрай обмежені можливості розуміти, виконувати інструкції та пересуватись. Потреби і дії мають примітивний характер, рухові реакції хаотичні, нецілеспрямовані. При даній патології повністю відсутня пізнавальна діяльність. Вони ніяк не реагують на оточуючих. УВАГУ часто не можна привернути навіть сильним звуком і яскравим світлом. Робота МИСЛЕННЯ характеризується нездатністю утворювати уявлення, нові зв’язки, робити навіть елементарні висновки і узагальнення.  Вони здатні розуміти лише прості форми невербального СПІЛКУВАННЯ, в основі яких лежать реакції отримання задоволення, не можуть опанувати елементарні навички самообслуговування, не вміють піклуватись про себе і потребують постійної допомоги, опіки і контролю. Окремі з них можуть навчитись самостійно їсти. Розуміння МОВЛЕННЯ в кращому випадку обмежується розумінням і виконанням окремих команд, інструкцій, які дають їм ті люди, які задовольняють їхні потреби, вмінням за допомогою звуків просигналити про необхідність нагальної допомоги.  Емоційні реакції у них практично відсутні. Емоції не є показником стану такої дитини. Про її стан не можна зрозуміти за виглядом її обличчя, за позою, за рухами. Така дитина може перейти з одного стану в інший (від ейфоричного до дисфонічного або навпаки) без жодних зовнішніх подразників, які б до цього її стимулювали. ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ у будь-яких проявах відсутні. У них часто виникають афективні спалахи, які проявляються у прагненні нанести собі рани (аутоагресія). Під час таких спалахів вони можуть битися головою об стіну, кусати собі руки, бити п’ятками об підлогу, викручувати пальці тощо. Через понижену больову чутливість такі рани не викликають у них дискомфорту. Одні з них апатичні, повільні, інші, навпаки, злобливі, агресивні, дратівливі. 

2) Прочитайте кейс про інклюзивне навчання учня з порушеннями розвитку в гуманітарній гімназії і дайте відповіді на запитання:  

• До якої з 3 категорій він належить? До учнів з ЗПР, легким чи помірним ступенем розумової відсталості? Чому?
• Що було запроваджено: модифікація чи адаптація? В чому це проявилось? 

КЕЙС: НАВЧАННЯ УЧНЯ З ПОРУШЕННЯМИ ІНТЕЛЕКТУ ЗА ІНКЛЮЗИВНОЮ ФОРМОЮ НАВЧАННЯ.